Симфонія нічного неба,
Мов зорі розсипані зірки,
В цей вечір більш нічого не треба,
Лиш тільки поряд був би ти…
Тихенько віки опускаю,
Та навіть в темряві німій,
Блакить очей твоїх впізнаю,
Мій милий янгол дорогий.
Та несподівано в цей вечір,
В осінній вечір – білий сніг,
Так тихо, тихо і повільно ,
Доріжкою до серця ліг.
Перевернулася платівка,
І серце гупає сильніш.
Я знаю, ти, бажаний мною,
Ти за завісою стоїш.
Ось загадкова та усмішка,
Що більше за життя люблю.
І ти підійдеш тишком-нишком,
Що я лиш аромат зловлю.
Ти зникнеш, так і не з’явившись,
А я відчую навіть смак,
Що залишає лиш присутність,
Твоя присутність на губах…
Відкривши очі запалавші,
Безслівно гляну в небеса,
І раптом…білий ніжний сніг…
Кохання – творить чудеса…
