Маятник розхитався монотонно,
І стрілки пересипались в пісок
Застигло все навколо незаконно
Ми зняли душу із своїх кісток
Продавши найцінніше все за гроші,
Забувши, що давно вже не живем
Існуємо, вбиваємо час, порожні
Прямуємо кудись ми день за днем
І незнайомець, що у темних шатах
Уже чекає за наступним поворотом
Готуйсь відчути смерті терпкий запах,
Хоч все життя було брудним коловоротом
Постав себе на шалі Долі терезів
І зваж, чи ти сьогодні ще Людина
Та зберегтися від гниття ти не зумів
Ти знаєш, кращою буває і тварина
Вона не вб’є заради жарту чи для втіхи
Вона дивитиметься щиро в очі
А ти ховай, ховай своє майно у міхи
Ти гірше хробака, чого ж ти хочеш?
Ти хочеш грошей, влади, більше сили
Речей, що порожнечею холодною зіяють
Та чи зігріють вони душу у сезони зливи,
Чи може словом теплим огортають?
Ти мертвий вже і цього не побачив
Твоя душа припала пилом і згнила
Себе б ти нізащо вже не пробачив,
Якби самоповага у тобі була жива.
Ваша поезія дуже прониклива.Все що Ви пишите правда, але хочеться чогось позитивного...я не кажу , що треба це все приховувати за усмішкою, але ж в житті є місце і для позитиву...
neverknowsbest відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не все в мене унилоє говнєцо тут насправді.
а про місце для позитиву в житті... бачте, насправді в житті в мене...і в мені самій його дуже багато))