Стукоче дощ свою сумну чечiтку.
П л и в е у с i р i б е з в i с т i н у д ь г а.
Двi сливи за вiкном- понурi свiдки
твого зусилля вiрити богам,
твого безумства i твого прозрiння,
твоïх недорозказаних жалiв.
Iз в т р а ч е н о г о вiком п о к о л i н н я
ти наче з битви, виповз- i зомлiв.
Вдихнув повiтря врештi,думав- свiже,-
i задихнувся,аж у горлi- крик.
А ти ж читав:у с е н а в к о л о - х и ж е,
та вiрити цьому якось не звик.
Вдягає сливи гайвороння в хустки,
чомусь вдовинi, сивi бiля скронь.
Єдиний слiд немiряного туску-
короткий вiрш, гiркий кiнець безсонь.