Яке це небо!Безмежне!Там простір,там спокій,там тиша....як мені цього не вистачає.Там ніхто тобі не буде погрожувати своїми понадлюдськими силами,якими навіть не володіє,там ніхто не буде ображати словами,які ранять серце і душу,там ніхто не буде примушувати робити речі,яких ти робити не хочеш.Небо...Зорі мені шепчуть відповідь на питання,на які я відповідь не можу дати.Зорі-це ті самі люди....світяться а потім згасають...Чому люди не можуть зрозуміти один одного,коли це так необхідно?Чому люди спочатку говорять,а потім жаліють про сказане ними?Чому люди знаючи що чинять неправильно,всеодно роблять це,а потім не можуть себе пробачити за цей вчинок.Я намагаюсь знайти на свої питання відповідь,але самій людині це не під силу,тому люди які вірять у Бога,довіряють це йому.Але цікавим є те що відповідь я знаходжу не відразу....а лише з часом...і лише у вчинках інших людей,або ж і своїх...Життя,життя,все ж таки воно чимось приваблює...хоч і приносить стільки неприємностей.Хтось вірить у долю?!А я вірю,що її можна змінити.́