Звісивши ноги з вулканічних порід,
зануривши рукуи у хмари,
я мислю не так, як завжди.
Я крилами марю...
Багато босих ніг тут пробігало,
Багато диких сосен покрутила доля.
А я незламно з глибини віків
Дивлюсь озерами, торкюся гілками,
росту мов сталактит уперто.
І краплить із моїх обличч
Сьоза Святої Анни..
Мене багато: в кожнім з перехожих,
У рухах дивних метушливих горобців...
Я в історичному музї дверна клямка,
В Шаляпінському Гроті вічний спів...
Це я цілуюсь в переходах, на пероні,
Це я здригаюсь увісні, коли тобі пече
і я вогонь, який обпалює свідомість,
і я твоє тепло твоїх долонь на скронях,
коли голубиш ти своє жарке безсоння...
Собою сню ві сні тобі провидців,
Циганський вітер всюди гомонить,
Мене тобі так щедро серед світу
Даровану любов наврочив не на мить!!!
У небо занурюю впевнено руки
Огортаю собою тебе,
Оберегом таємним на грудях,
Моя сила незримо живе.
24.08.2010р.
Зайду,зайду!
Щиро вдячна!
