Жив на землі чувак простий
І скромний наче скло
До шістнадяти дожив
І почав іти на дно
Він завжди був один
Та не переживав
Самотність дуже він любив
Хоч від неї він страждав
Він не був красивий
І не був крутий
Не мав багато сили
А світ для нього був простий
Світ для нього був простий
Хоч його не розумів
Бо світ жорстокий дуже злий
Наче молодіжний фільм
У школі в нього теж було
Не завжди все гаразд
Друзі там суцільне зло
Ніби проклятий був клас
Після уроків він завжди
Йшов додому у синцях
І снилися йому кошмарні сни
І зрозумів тепер він слово страх
З кожним днем все більше
Закривався він в собі
І ніхто про це не знав
Навіть члени його сімї
І його рятувала лише
Сигарета пиво і Бітли
Їхня музика під дощем
Його змінила назавжди
Від тепер почав писати
Він якісь дурні вірші
Писав він про усе підряд
І у них вкладав кусок душі
Потім рвав і викидав
Їх у мусорне відро
Та продовжував писав
Сам собі на зло
Одного разу в його школі
Останній дзвоник. Навесні
Мріючи попасти вже до дому
Замітив він її
Він на неї так дивився
Ніби це була її душа
Вона була така прекрасна
Як...Ні тут порівнянь нема
З цього моменту закохався
Він напевно на завжди
Хотів кудись бігти
Та нема куда і йти
Він купив собі гітару
І вчився грати навіть по ночах
Хоч якась була розрада
В цих важких його часах
За нерозділину любов
Нічого гіршого не має
Робити хочеш знов і знов
А що? І сам цього не знаєш
Він їй хотів уже признатись
Сказати сонечко зажди
Треба ж було в тебе закохатись
Та забоявся як завжди
Тепер писав він про кохання
І вірші присвячував він їй
За що йому це покарання
За що йому цей тихий біль
....
