Ти освідчивсь мені на світанні
У ранковій туманній імлі.
Нам здалось, що це справжнє кохання,
Що буває лиш раз на землі.
Місяць танув у небі повільно,
Вітер тихо наспівував в листі,
Він за тиждень призначив весілля
Надзвичайне, казкове, врочисте.
Вмить тебе закружляло у вирі
Чисте й свіже лиманське повітря,
Я ж в той час опинилась в квартирі,
Де ні справжнього сонця, ні вітру.
А за тиждень у час надвечір’я,
Як призначили нам небеса,
Моє тихе, затишне подвір’я
Полонила віщунка-гроза.
Я в весільний наряд убралася
І вінець з блискавиці наділа,
В сукню з крапель прозорих вдяглася
І від вітру отримала крила.
Я злетіла до тебе у хмари
Над набридлим квартирним полоном.
Вечір сіяв замріяні чари,
Грім зіграв для нас марш Мендельсона.
І в момент цей на кручі небесній
Зірка нашого щастя розквітла,
В подарунок обручки принесла
З веселкового дивного світла.
Освятило нас небо навіки
У таємному храмі єднання
Тут для мене ти став чоловіком
Я дружиною стала й коханням.
Та я не переймаюся, адже вірш таки гарний вийшов! 
