Сяє світло. Сліпуче але й таке, що від нього не можна відвернути погляду. Воно ніжно зігріває нас посеред холоду, посіяного світом. Ми крокуємо, шукаючи любов. А вона йде слідом за нами. Дехто проходить тисячний круг.. Хмм… А йому вартує тільки оглянутися…
Інший день… Ми просинаємось у чарівній історії. Те світло навколо нас.. Покриває душу тонесеньким серпанком ніжних почуттів... Ми розуміємо, що попали в найзаповітнішу мрію… Час починає зникати.. Ми робимо перший порух у новому житті.. Ми знову, наче немовлята.. Відкриваємо очі і бачимо.. Нове небо. Світліше… З білішими хмаринками.. Сонячний світ запрошує тебе. Зайти у палац щасливих усмішок… Там навіть дощ виглядає незвично.. З неба падають білі пелюсточки троянд… У світі, де народжуються казки, люди не ходять землею.. Там, окрилені любов’ю вони з легкістю здіймаються до будь-яких висот.. А як їм важко опуститися до низу.. можливо вони стають новими зірками і зігрівають тих, що ще не бачили світлішого неба і біліших трояндових пелюсток.. чарівний світ чекає на нас.. Потрібно… Просто… Полюбити..
19 лютого 2008 19:08
