UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Софія Вдовиченко: сльози… смуток… самота… - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Аліна Шевчук, 12.11.2010 - 20:47
 Мати Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п'ятеро вже нас. Купляла нам гостинчика за гривеник, Топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Гладущики сушила на тину. Така була хороша молодиця і мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі, Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі – Щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну, приходив небо малювать шуряк. Вона сказала: - Перестань, бо вижену. У тебе, - каже, - небо, як сіряк. Якийсь художник у роки голодні зробити небо взявся за харчі. Були у нього пензлі Боговгодні, став на ослін, одсунув рогачі. У нього й хмари вигинались зміями, уже почав і сонце шюмінке. Вона сказала: - ні, ви не зумієте. Злізайте, - каже. - Небо не таке. Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так - то не знайшлося маляра. Все якось так - то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, - коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки. Ліна Костенко |
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
