День, другий, третій, четвертий,
Іноді згадую що я все-таки смертний.
Білка в колесі, за гратами звичок
Не можу втікти від власних «привичок».
Прокинувся, щось роблю, завжди зайнятий в чомусь,
На роботу ходжу, активно спілкуюсь.
В інеті сиджу, музика щодня…
Напевно зараз дуже заклопотане покоління.
Іноді всередині така пустота,
Просто сісти й подумати часу нема.
Він звісно є, але я не виділяю його –
Щоб проаналізувати і не потратити в пусту життя свого.
Пустота всередині – дуже дивна річ !
Щоб пролити світло на це – не вистачить тисячі свіч.
«Толком не знаєш що хочеш» - проблема моя.
Я такий не один, нас мільйони, можливо це і проблема твоя.
Які цілі, до якої мети – теж не розібрався.
Хоча над цим думав – напевно мало старався.
Одне тішить – мій внутрішній світ хвилює одного мене.
Якщо він «невизначений» чи дуже страждає –
Це все поза абсолютно всіх пройде.
«Двадцять років», якісь такі страшні слова стають,
Коли подумаєш, що й в ті роки нічого не зміниться, а суть.
Ця суть в моєму страху не почати думати до того часу !
І бути «десь», але всередині відчувати що ти «ніде».
Просто жити з захованою десь глибоко пусткою –
Поки смерть не прийде…………
