Йшла через парк вона. Сумна
І як завжди була одна.
Щодня повз нього так ходила,
Та тут бувати не любила
Там всі по парам, всі по двоє,
Вона ж там як "біла ворона".
Закохані сидять, навколо діти
А їй ніколи не дарили квітів...
Пожовклий лист тримає у руці,
Сльоза стікає по щоці...
І так щодня, додолу опустивши очі,
Йшла додому . І щоночі
Жила у мріях , що це все мине
І хтось колись на вушко прошепоче їй :
" Я так люблю тебе..."
Не потрібно зациклюватися на людині, яка не звертає на тебе увагу. Час проходить і ти дивишся на все по-іншому, і думаєш "невже це був (чи була) я?"...
Лiка Д. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
до сліз зачепив вірш - вперше в інтернеті.... я просто вражений... н... причуддово... буду печатати твої вірші...і читати вечері перед сном...
тут є доля правди...?
Лiка Д. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну... я також хожу щодня на роботу через парк.. а ти дуже не плач, ну хіба що трішки )
