Заховалась під покровом небуття,
не ціную вже ні смерть, ані життя,
не знаходжу ані радості, ні втіхи.
Гіркі сльози заміняю гучним сміхом.
Бачу в небі відзеркалення себе.
Де ж та зірка, що до тебе приведе?
Вже набридло змінювати шлях,
відчуваючи отруту на вустах.
Припини мені являтися у снах,
поглядом своїм вселяти страх.
Геть із мого світу, я благаю!
Через твою ненависть згасаю...
А могло все бути не трагічно.
Та тепер ми вороги навічно...
І тепер скажи, чи не жалкуєш
що моє життя як гіркий мед смакуєш?!
Дуже гарно)
