Я усміхалася. А ти губився,
Вичерпними за мить стали слова.
Напередодні сон мені наснився :
Що ми стоїм, а навкруги зима,
Що на вуста рожеві впало небо
Й розтануло в невидимім теплі...
А ти стоїш, і рідний, і далекий,
Такий єдиний на усій Землі.
Щось спалахнуло і не відпускає...
В очах тривога і незносний жар.
Ніхто в хвилину вічну цю не знає,
Як мерзнуть руки і горить душа!
(Продовжити)
А ти стоїш, розгублений і ніжний.
Холодне Сонце в плеєрі й на небі.
Забувши все, під благовінням сніжним,
Ти чуєш наші терції, далебі.
Я усміхнулась. Помилок не знали,
Нема їх. Ми застигли нерухомо,
Але мовчи :солодших слів немає,
Ніж тихих, непромовлених тобою.
5/12/10
Сонечко, тут можна написати замість стоїм удвох - що ми удвох, а навкруги зима. Неологізм не признаний.Пробачте, я просто хочу допомогти. Цей вірш, якби Ви були поряд зі мною, можна переробити на
dada_ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Слова стоїм, незносний - старайтеся замінити іншими. Не користуєтесь поетичними правилами. Постарайтеся цей вірш відшліфувати. У вас є час.Цікавий заголовок. Говорю від душі, повірте.
dada_ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за критику =)
Але питання : хіба слова "стоїм" немає в українській мові? Чим, на Вашу думку, я могла б його замінити?
