Я зліплю тебе із снігу білого,
Чистого і безневинного як крила диких голубів.
Кину в очі краплиночку моря зеленого...
Ти будеш кращий од наших богів.
Погляд твій буде блукати по хаті
Крихітним сіреньким сонячним зайчиком,
Губи розтуляться в безтурботній посмішці
ніби беззубе крехтання дитяти.
В голову кину частиночку ночі я,
В серці залишу самий лиш світанок,
Розум холодним зимовим зостанеться днем,
В доторках губ - лиш п*янке надвечір*я багряне.
І коли ми зостанемось вдвох,
Я так довго на тебе дивитимусь,
Як на своє творіння дивиться бог...
Ти поглянеш на мене... й почнеш тихо молитися...
Ми просидимо так до самого світанку,
Встане сонце з постелі своєї затишної,
Кине променем ніжно на твоє обличчя
І почне воно тихо, плачучи розставати.
Лиш тоді схаменусь я, впаду біля тебе,
Схочу гаряче поцілувати,
а тебе вже не буде, ти сонячним зайчиком,
пішов назавжди у світи мандрувати...
