Коли зажерливий світ
Своїми спокусами
Якось і тебе укусить
Й одного ранку
Відчуєш себе
Найбільшим грішником,
Знай - життя лиш
Випробовує тебе
На розум й силу духу.
Коли спіткнешся
У дорозі,
І ніхто руки
Не подасть,
Подумай лиш,
Що просто поруч
Друга не було
В біді,
І злоби не тримай
На людський рід,
Де кожен - то окремий світ.
Де кожен ,напевне, вірить,
Що біда стороною його обійде,
А горе не зачепить,
Не підвісить на гачок,
Де тремтять уже на вітрах долі
Сотні тисяч таких же мрійників,
відчайдух чи заволок.
Коли ж і сил уже забракне
У життєвій круговерті та борні,
Пам`ятай,що багатьом
На цьому світі
Бувало й є набагато важче,
І прикріше,ніж тобі.
Коли ж так станеться,
Що й ти висітимеш у життя на гачку,
А від вироку долі відділятиме лише крок,
а може,волосок,
Зваж,що найбільше тішило тебе -
Власні вдоволення,розваги,примхи і etc.
А чи інтереси близьких та держави
завжди ставив ти на герць?
І якщо за тобою не заплаче жодна душа,
І навіть мати та кохана сльози не утре,
Краще вже самому обірвати той волосок,
Який ще тримає життя,
Бо знавіснілий світ
Вже й так тебе,
з твоєї ж волі,ізжер.
А ти,хоч ще й живий,
Насправді,вже давно умер.
ID:
227369
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 08.12.2010 22:46:16
© дата внесення змiн: 08.12.2010 22:46:16
автор: Ігор Яр
Вкажіть причину вашої скарги
|