Стоїть собі одиноко у полі сама,
Самотня дівч́ина – зовуть її Весна.
Не плаче, не стогне, а просто стоїть,
Вдивляючись у кожну мить.
Згадає своє безтурботне дитинство,
І свій шалений підлітковий вік.
Згадає все приємне, але щастя недовге,
І знов окунеться в страждання повік.
Ще вчора була безтурботна дівч́ина,
А вже сьогодні окинута горем,
І сльози поллються, мов ті небеса.
І буде їй дуже самотньо в ту мить,
Допоки вона не зустріне кохання,
І знов відчуватиме сердечне страждання.
Стоятиме дівч́ина у полі недовго,
Бо принц Білосніжний вже мчить на коні.
Бистріше, ніж місяць, бистріше, ніж сонце,
Він мчить до своєї коханої, до своєї єдиної,
Назавжди прикріпленої до серця. Навік.
01.02.10-02.02.10
