здається ти нікому не потрібний,
на серці сумно-а в душі омана,
а в горлі комом біль пече нестерпний...
сидиш один, зализуючи рани.
тобі набридло тинятись по світу,
збиваючи об землю в кров коліна...
не маєш де душі, либонь, зігріти...
тобі вже важко, хоча ти й дитина.
"навіщо я...?"-замучало питання,
"чому не можна просто полетіти??"-
та відповідь проста і без вагання:
Ти не повинен здатися й зітліти!
ти хочеш вмерти? ти цього волієш?
свободу скуштувати несказанну?
свободу, від якої ти зомлієш,
запаморочливу, проте бажанну...
душею вмер, а тіло іще терпить,
а ти гадав так просто полетіти?
життя тебе ж бо не даремно мучить-
легкий політ ще треба заслужити!
у світі не живуть, а виживають,
гадаєш, лишень ти такий єдиний??
та тут людей за гроші убивають!
життя-це гра, запам'ятай дитино!
ото живи ще доки маєш право,
бо цього шансу може і не бути...
ласкаво просимо в життя, примаро-
цю гру тобі потрібно ще збагнути!
щиро дякую, так, це дійсно крик душі...
