І знову ці безсонні пусті ночі...
Дурні надії, марні сподівання...
Проклятий біль і виплакані очі...
І ти затих, повсюду лиш мовчання...
Затихло й серце...бідне притомилось,
Йому набридло десь тебе шукати...
Чи то був ти, чи то мені наснилось?
Та ти вже звик постійно десь зникати...
А як без тебе жити я не знаю:
Як дихати, як бачити прекрасне?
Постійно тебе в мріях я шукаю-
Доки іскра ще в серці не погасла...
А ти в мені породжуєш страждання,
Та я не здамся, я буду боротись!
Чи то був сон, чи то було кохання?
Буду я добиватися свого десь...
І знов у снах своїх тебе зустріну-
Відвернуся, а може й поцілую,
Або ж і побіжу десь без упину-
Цим сон з тобою я лишень змарную...
Ти також думаєш про мене, знаю!
Прокинешся і запах мій згадаєш,
Та я тебе тоді вже не згадаю...
Знайоме серцю почуття впізнаєш...
І знову клята гордість пропирає!
Та де ж вона береться ця сволота?!
Вона міцніша, нас ущент здолає...
Кохання ти не зліпиш вже з болота...
І не повернеш вже тоді минуле,
Бо я до тебе зовсім охолону-
На тебе гляну і скажу: "Забула..."
Та в серці моїм житимеш до скону.
P.S. : обіцяю, так буде...
та вже навряд чи...
