Вийшла з дому, грюкнувши дверима. Сусіди поглядають, будуть пліткувати.
Все задовбало, задовбали іспити, а ще більше їх очікування, задовбало вивчення абсолютно непотрібних предметів, як-от ДПЮ. Ну навіщо мені знати будову гранати? Може колись піду в армію і буду снайпером? А раптом 3-тя Світова? Тоді саме пора кидати музейні
РГД-5, Ф-1, РГН і РГО, вони дуже допоможуть проти ядерної зброї!
А взагалі набридло бути зобов’язаною тому, що тобі абсолютно не подобається.
Не хочу! Не буду! Але треба…
Жити набридло, а вмирати не хочеться. Я нічого в світі не бачила, а вже нічого не хочу. Все не так!
На вулиці вечір. Свічки каштанів пронизують небо. На тонких клавішах листя грає сумний вітер. Скоро буде дощ. У кучерях трави ховаються скарби: розбиті пляшки, обгортки і розтоптані мрії. Моя лежить біля обгортки від чипсів зі смаком яловичини. Це дуже гидкі чипси, чесно. Але моя мрія вже навіть не блимає. Інші хоч трохи жевріють. Всі думають що це світлячки. Деякі мрії ще й сюркочуть, нагадуючи що вони тут, лежать і гаснуть. Моя здохла мрія вбита і покинута напризволяще докірливо дивиться на мене: «Ну і що?Чого ти досягла? Добре тобі?». «Ні, - з гіркотою думаю я, дуже недобре, - думаєш з тобою було б краще?» Вона мовчить, моя мрія, вона взагалі скромна і ніколи не висовується.
Згадую про дріб’язкові бажання, що стоять у мене закупорені під столом, на всяк випадок. А раптом згодяться.
Але ця мрія не дріб’язкова. Вона велика, просто величезна, шкода навіть дивитися що від неї залишилося.
Пташки впали в небо… Десь там заблимали зірки. Заграв рояль. На струни серця впали ноти і мелодія вирвалася назовні. Хотілося опинитися в безлюдному степу в грозу. А натомість всі оточуючі почули несамовитий крик. Але все було не так…Не так… Там, всередині, щось обірвалося. Зникло…
«Прощай моя мріє… Я не побачу тебе більше!»
Повз мене пройшов кіт, він зупинився, поглянув на мене здивовано осуджуючими очима і напевно подумав що я божевільна. Навіть коти так думають.
Я пішла додому, повз свічки каштанів, що обвисли на гілках, повз солом’яну траву і бутафорні дерева. Птахи злетіли в землю… Розбилися…так само як моя мрія, мрія писати…
