Ми падаєм в небо,
ми – зорі, ми – люди, ми – квіти,
Ми можем співати,
і повна земля стоголось.
Пригадуєш, рідний,
колись ми хотіли летіти,
І от – все збулось.
Ми падаєм в хвилі
то щастя, то муки, то болю,
В штормах, буревіях
нам знову пливти довелось,
Я стільки хотіла
побути в тих хвилях з тобою,
І от – все збулось.
Ми падаєм в сонце,
ми врешті втрачаємо відлік
Зернятам галактик,
які пов'язати вдалось
Спіралями світла,
бо ти в мене... просто повірив.
І от – все збулось.
"Ми падаєм в сонце,
ми врешті втрачаємо відлік
Зернятам галактик,
які пов'язати вдалось
Спіралями світла,
бо ти в мене... просто повірив.
І от – все збулось."!!!!!!!!!!!!
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щось не виходить сказати просто, мене моя космічність вже замучила пора вертатися на землю...
Ми падаєм в сонце,
ми врешті втрачаємо відлік
Зернятам галактик,
які пов'язати вдалось
Спіралями світла,
бо ти в мене... просто повірив.
І от – все збулось.
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іноді здається, що ти падаєш - а насправді все не так... і навпаки... Дякую, Мар'яно!