Стук, стук, стук...
Барабанить дощ в моє вікно,
За яким ніч наче крук.
Ніч - темна. І чути як виє Сірко....
А я сиджу й допиваю каву
І хочу щось мудре писати,
Та натхнення як на кару,-
Пробило північ, -пішло спати.
І от сиджу й пишу те, що в голові.
Не те що зявиться, а просто промине
Швидше, ніж рибак в човні,
Якого стрімка вода ріки несе.
Не бачу сенсу у словах. що пишу,
Та рука виводить літери й надалі.
Майже закінчую й пропадаю в тишу.
Немає шурхоту пера, а що далі?
А я ще не придумала, ще два ковтки
Й кінець кави й, певне, мого письма.
Вже скоро ранок, і всі думки
І так не висловлю через слова.
