Та скільки ж можна на граблі,
Одні й ті ж самі наступати?
На лобі ґулі чималі.
А ми продовжуєм чекати,
І вірити глашатаям,
Які не раз вже одурили
Рай ,світлий обіцяли нам,
А заганяли до могили
За ними люди довго йшли,
Вони ж , в дорозі повтікали,
Куди вели – не довели,
А Україну обікрали.
Знов чути заклики старі,
Брехливі, підлі постулати.
І знову вірять бідарі,
Що будуть манну з неба мати.
Знов наступають на граблі,
Чи лоб сталевий? Чи порожній?
У мене , до таких жалі,
Бо розпізнати не спроможні
Оману підлу, слова блуд,
Підступність хижу та дволику
Одурений не помічає люд,
Приховану брехню велику.
І гірко й соромно за тих,
Кому ми долі довіряли
Скількох би ми не знали лих,
Якби ж то їх не обирали.
Ото ж не вірте брехунам.
Як знов за них голосувати,
Злочинність, бідність та бедлам –
Ніколи нам не подолати.
Сильно, докірливо і дохідливо написано.
Ваше слово "ману", в словнику не знйшов,
але певен, як подарок з неба, то це мАнна,
а манА -це обман зору, мАрево.