Пам*ятаю, як небо шпотіло про любов.
Нажаль ,та мить давно спинилась.
Спинилась в серці раніш бурхлива кров,
Спинилось все.... лиш пам*ять залишилась.
Тепер пливу у чорному, знeвіренному морі,
Лишивши за плечима полум*яний спадок літ,
Холдно у серці, чомусь так холодно і в скронях,
Не зміг я стримати шалений долі гніт,
Несе мене на дно печальна туга
Туди - до страшного спокою глибин,
Віддався течії, проводжає смерті фуга,
Все грає й закликає світ ввесь на помин.
Та раптом стало тепло в глибині думок:
Згадав, що твої очі чекають на мене,
І знов пливу наверх, розірвав нyдьrи замок!
Вертаюсь я до тебе - скоро все мине,
Пройдуть безсонно-довгі та нервові ночі,
Зігріє сонце, забурлить у жилах кров,
І знов спасінням стануть твої добрі й ясні очі,
А небо як раніше зашепоче про любов..
