Спливають роки. Втікають години невпинно.
В очах то короткі хвилини, то секунди — що мить.
В метро всі кудись поспішають і час так шалено летить,
І мрія ковзне крізь промені дня так бурштинно.
І зима, і весна у нас вже давно за плечами.
Тихий гуркіт і гучний шепіт думок залишає там слід.
І всіх мені цінних людей я тепер називаю «речами»,
Наче я — закам’янів, задубів, і серце як лід…
І стидно признатись про думок цих спів.
Я ж лише надцятий рік на цій прекрасній планеті,
А думка наче на вісімдесятирічному злеті,
Мого крилатого аеродрому віків…
