На деревах листя всихає,
У повітрі тихо літає,
Восени так лише буває,
І дощу давно вже не має.
Висихає від спеки річка,
У ній тане вода, як свічка,
І повітря пашить, як пічка,
Спека вдень, немов, довга нічка.
У степу пожухла травиця,
Ще не стигла в полі пшениця
І комахи зникли, та птиця –
Їх не поїть більше водиця.
У долині міраж видніє,
І безхмарне небо синіє,
А від спеки думка німіє –
Тихо, навіть, вітер не віє.
І земля, як камінь стала,
Навіть роса давно пропала,
Це природа нам нагадала,
Щоб людина все пам’ятала.
21. 06. 2003 р.
