Що ж, тополе, стоїш одиноко,
На похилім старому горбі,
Шумиш листям своїм однобоко
І нічого не треба тобі.
Мрії росами в трави упали,
Буйно цвітом кидала коли,
Ми з тобою, тополе, зітхали,
Хоч іще молодими були.
Поцілунками-листям, дзвеніла,
Ти, надії, тополе, як я,
Між вітри по дорогах пустила,
У ромашки на дикі поля.
Дні, мов листя пожовкле, летіли,
Кольорові не сняться вже сни,
Хоч гілляки морози зустріли,
Ну, а, ти, все чекаєш весни.
Що ж, толе стоїш одиноко,
На похилому, досі, горбі,
Журно й сумно зітхаєш глибоко,
Знаю я, як самотньо тобі.
ID:
259341
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.05.2011 15:59:31
© дата внесення змiн: 13.05.2011 15:59:31
автор: Ольга Сільчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
