…. Тихий приємний вітер. Він танцює разом з егоїстичними краплями води,які ледь погодились на таку розвагу. І вони разом пестять моє обличчя від чого я починаю просинатись. Спочатку повільно розплющую очі,потім розумію,що тут дуже яскраве повітря,яке спочатку не дозволяє до себе звикнути. Але хвилина-друга і я вже спокійно дивлюсь на цю красу.
Моє тіло лежить на березі якогось моря,чи то океану. Навкруги лиш безмежна рідина,яка образливо шумить,але не наважується лизнути мої голі п*яти. Але це якась інша реальність,пісок тут кольору кави з молоком,нічим не забруднений,теплий. Небо,о небо,яке ж ти прекрасне. Ти неначе Інь-Янь,з одної сторони голубе розбавлене манною з білосніжних хмар,які утворюють красиві фігури на зразок пап*ємаше. Інша ж половина буяє усіма відтінками рожевого і гранатового. І на кожній частині є своє світило.
На першій – Жовта палюча зірка завбільшки,як плід сливи. Розсіює хмари і пробиває своїм променям шлях для безпечної подорожі на землю.
На другій – Безмежно-червона зоря-гігант,яка чимось нагадує яблуко. Зависла в повітрі і повільно обертається немов розбавляючи рожеве-гранатове питво.
Ці зорі – вони не конкурують,не змінюють одна одну,а живуть разом,разом співіснують. Доповнюють одна одну. Тепер я оглядаю цей острів. Він не великий,якщо прикинути то займає близько 30 км в діагоналі. Його контури вкриті цим цікавим піском,ближче до центру розташувались різні породи дерев,що дивно,що двох однакових рослин тут не побачиш,усі різні,особливої форми,кольору навіть запаху. А у центрі острову стоїть невеличкий пісочний замок. З 4-ма невеличкими банями і одною великою цитаделлю по центру. Це диво виблискує хвилями на сонці.
Але що я тут роблю?Хто я?Як мене звати ?Це якась загадка. Моя голова немов закутана у якусь пелену,що не дає зрозуміти ці прості речі. Я самотній ось,що я прекрасно розумію. Але це розуміння не дає надії,не штовхає на вибір,на рішення. Я не знаю,що мені робити. Я просто заплющую очі і прислухаюся до звуків,ось я чую заспокійливий шепіт дерев,гомоніння хвиль,танок Червоного Гіганта,відчуваю поцілунки морських крапель і обійми дощу,п*янкі запахи рослин і крик замку.
Але щось змінилось. Хвилі починають панікувати,Червоний Гігант прискорює свої рухи до швидкості чеської польки. Я розплющую очі і бачу дещо дивне… Біля моїх п*ят причалило щось. Це тіло,тіло чоловіка,який одягнутий у чорну рясу,в коричневих сандалях,з лисою ідіотською маківкою,він схожий на Отця Тука з Робіна Гуда. Монах лежить нерухомо,не подаючи жодних ознак присутності у ньому життя. Шкіра його бліда,але ще тепла,гачкуватий ніс з відбитками від окулярів свідчить про те,що він може бути Перекладачем. Товсті добродушні губи,повні щоки,світлі брови – усе наштовхує на те,що він хороша людина.
Руки усі в складках,на одній з них є татуювання у вигляді пентаграми,а в іншій лежить цупкий папірець. Я повільно,обережно виймаю його ,розгортаю…
«Бережись!!!» - це дратівливе слово,зловісно грає на моїх нервах,мене проймає нитка цікавості. Кому адресована ця записка… Потрібно усе оглянути. Не знаю чому,але усе тіло тремтить,у голові виникає перша думка – Тривога ось,що вона доносить до мене. Я повільно підіймаюся і йду у напрямку центру…
Цікава задумка, мені подобається, але як він міг з одного берега прикинути що острів по діагоналі 30км, що рослини різні, і що цитадель є, потрібно було б щоб він хочаб на дерево якесь заліз. Бо відчутя ніби він 20м. зростом або на галікоптері
Gill відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
