Я втомилась у хмарах літати,
Час ступати по розпеченому піску,
Спробувала гарячий жар у долонях тримати,
Випробовувала вкотре долю свою гірку.
Вітер вільний заплітала у своє волосся,
Сонце виблискувало словами на вустах,
Серед поля достигало і моє колосся,
Але відстань наливалась болем у ногах.
Не питайте, що в ній особливого; людина
Має розпочати сходження - знайти себе,
Світ розкраяли й мені дісталася моя частина,
Дзеркало тримаю і даю тобі побачити тебе.
Якщо ніхто не додасть в обране, не прокоментує, не прослухає, і вірш не переглянуть 100, ні, хай 200 людей, я завтра покину сайт, Ваша віддана Галина Глина а.к.а. ГІГ. ♥♥♥
Ха, Вас парит, сколько человек вас читают? А разве не прёт от самого процесса стихосложения? Да, хочется, чтобы больше. Только это дело не одного дня. А звукоряд от души - это да.
Галина Глина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дзеркало і у мені всі "парення" інших відображаються лишень. Я як промінь Пулюя - як на долоні вся Україна моя.
Галина Глина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому? Якщо кожен із моїх десяти друзів, розкаже своїм десяти друзям і попросить у них уваги до мого твору, то це буде 100, все просто - головне захотіти і друзі будуть поряд. Надіюся у Вас вони є... і надіся це не складно.