(Українська народна казка)
Тут завіршована казка записана в форматі аудіо книги -
- частина перша -
В тридев'ятому десь царстві,
В тридесятому державстві
із княгинею князь жив,
Двох синів собі ростив.
Раз пішли гулять до моря,
Та й про щось собі говорять.
От на березі вони бачать -
Три стоять дуби.
Князь тут у синів питає,
Здібності превіряє:
- Хто із вас з отих дубів
Що зробити би хотів ?
- Я зробив би з них комору,
Засипали б у котору тьму зерна.
Його б продав
і багатство би придбав.
Князь вдоволено киває.
Сина старшого вітає:
- Мислиш ти, неначе цар,
Наче справжній господар.
Менший каже:
- Чим сидіти та з чужого багатіти,
Я б з дубів корабль зробив
і світ за очі поплив.
Князь розгнівавсь.
Ну кричати:
- Нащо тебе годувати?!
Взяв він сина, струсонув
Й спересердя в море пхнув.
Тут кит-риба пропливала –
Та, що все навкруг ковтала.
Сина княжого найшла,
Ухопила й попливла.
************
Хлопець в китовій утробі
Не збиравсь кричати "пробі!",
Спокійненько походжав,
Собі здобичі шукав.
Кораблі, човни і скрині -
В велетенській цій рибині
Чого тільки не було.
Вистачало тут всього.
Тут знайшлись і хліб, і сало.
Тютюн, люльку і кресало
Як знайшов - то аж зрадів
і одразу ж задимів.
Дим той риба як почула,
Очманіла і заснула.
Вітер кита підхопив
і до берега прибив.
************
- Це побачили мисливці.
і зраділи ці "сміливці",
Що не треба полювать,
Щоби м'яса гору мать.
- Гей, рубайте ви рибину,
Не займайте лиш людину!
Голос цей із глибини, як почувся -
Всі втекли.
Хлопець в дірку визирає.
Голим з риби вилізає,
Бо за час, що в ній сидів,
Одяг на ньому зотлів.
************
Старший брат на ту годину
Взявсь шукать собі дружину,
Бо як батька поховав
Сам великим паном став.
Від країни до країни
Разом з слугами своїми
Молодий князь роз'ізджав.
От до моря він попав.
Бачить - голий походжає.
Князь по нього посилає:
- Того хлопця одягніть
і до мене приведіть.
Слуги із валіз дістали
Чоботи і шаровари.
Що потрібно - все знайшли,
Голого вони вдягли.
************
От князь хлопця оглядає.
- Хто ти будеш ?- він питає.
- Вдячний вам, мій добрий пан.
Голик звуть мене, Іван.
Можу вам в пригоді стати.
Буду я допомагати.
Слухатиметесь усі –
Будем з вами на Русі.
Князь погодився.
От їдуть,
А на зустріч миші лізуть.
Голик крикнув:
- Стій не руш!
Не губіть мишачих душ!
Мишачий загін - минає.
Крайня миша промовляє:
- Я - мишачий отаман -
Твій боржник тепер, Іван.
************
Ідуть далі.
Коли згодом,
Комариний воєвода:
- Якщо з військом кров поп'єм,
Вас також не підведем.
Голик одяг свій скидає,
Спину власну підставляє:
- Покуштуйте кров мою!
Всіх вас, братці, напою!
Далі їм зустрівсь рибалка,
Що впіймав двох щук.
На палку їх повісив - продає.
Голик гроші подає.
- Нащо нам ці дві рибини?-
Князь питає.
- В море вкинем,-
Пану відповів Іван.
- Що ж, роби, як знаєш сам.
************
Голик з князем все мандрують.
Йдуть, собі у вуса дують.
Згодом, путь тримали свій
В царство те - де правив Змій.
Всіх в страху той Змій тримає,
Не сподобавсь хто - вбиває.
Але наших парубків
Дуже приязно він стрів.
Їх звелів нагодувати.
Став найкращим пригощати.
Як про ціль візиту взнав,
Своїх дочок показав,
************
А було їх аж дванадцять.
Князь почав їх роздивляться.
і в найменшу серед них
Закохатися він встиг.
- Коли твоя ласка, Змію,
То скажу тобі, що мрію
Доньку сватати твою,-
Каже князь.
- Ну що ж, даю
Тобі змогу показати,
Що достоїн засилати ти сватів,-
говорить Змій,-
Як талан покажеш свій.
На току у мене в полі
Хліба всякого доволі.
Все до світу змолоти
і зерно к зерну склади.
************
До своїх верта князь. Плаче.
Голик як його побачив,
Заспокоювати став.
Князь йому все розказав.
- Не турбуйсь! Йди краще спати,-
Каже Голик, а сам з хати
Та як свисне.
До сіней збіглись тисячі мишей:
- Нащо нас,Іване, кликав ?
Просьба є до вас велика.
Треба змолотить зерно
Й поскладати заодно.
Миші кажуть:
- Не журися!
Ми все зробим, як годиться,
Бо ти добрий чоловік.
і побігли всі на тік.
Вранці Змій і князь приходять,
На току усе знаходять.
і солома, і зерно
Вже поскладане було.
- Щож, ходім тепер гуляти!
А на вечір будеш мати,
Хлопче, завдання нове.
Випробую ще тебе.
************
Тільки вечір наступає,
Змій вже князя підзиває:
-Доччин в морі мусиш ти
Перстень згублений знайти.
Рятуй свою головоньку!
Перстень знайдеш - тоді доньку
Відпущу я під вінець.
Не знайдеш - вам всім кінець!
Князь, зажурений, зітхає.
Все своїм розповідає.
Голик каже:
- Я піду
Й завтра перстень той знайду.
************
Тільки промінь перший блиснув,
Голик молодецьки свиснув.
- Ти, Іване, нас гукав
Чи лише пожартував ?-
Щуки, випливши, питають.
- Ні, для жартів я не маю
Ні бажання, ні часу.
Просьбу слухайте мою.
Вчора змій літав над морем
й перстень кинув нам на горе,
Бо як перстня не знайдем,
То голів ми не знесем.
************
Щуки взялися пірнати,
Перстень старанно шукати.
Все обнишпорили дно –
Та не найдуть все одно.
Підпливла тут щуча мати:
- Перстень в мене.
Віддавати
Хоч і шкода але ж вас
Хлопець той від смерті спас.
Щуки з моря виринають.
Перстень Голику вертають.
Той щодуху з ним побіг.
************
Тільки став він на поріг,
Князь від радості підскочив,
Бо вже змій чекать не хоче,
Двічі слуг він присилав,
- Де ж це перстень?!- все кричав.
Князь до зміїв підступає,
Перстень дівці одягає.
Каже:
- Більше не губи.
Змій же кличе:
- Йди сюди !
Познайомишся з гостями.
Пообідаєш із нами.
************
Аж одинадцять зміїв
Вже сиділо. І князь сів.
- Нам сьогодні князь покаже
Як стріляє він,- Змій каже
За обідом при гостях
З посмішкою на устах.-
- Лука я в сто пудів маю.
З нього іноді стріляю.
Глянем, що ти за стрілець.
А не стрілиш - вам кінець !
************
По обіді до Івана
Князь приходить:
- Знов погана є у мене новина.
Той все вислухав:
- Дарма!
Викрутимся й цього разу.
Слухайся мого наказу.
Якщо зробиш так і так,
То не скажуть - князь простак
Змій із дочками, з гостями
З дому в двір виходять прямо.
А за ними тридцять слуг
Тягнуть стопудовий лук.
Князь наш лука оглядає
і всім зміям заявляє:
- Без великого труда
З нього стрілить й мій слуга.
Я й соромитись не буду!
- Добре! Хай із твого люду,-
Зміі кажуть,- стрільне хтось
Ну, а ми подивимось.
************
Підійшов до лука Голик
Й стрільнув так він,
як ніколи
З нього жоден не стріляв.
Лука, навіть поламав.
Потім взяв уламок лука
і пішов.
- Оце так штука! –
Змії кажуть,-
- Що ж робить?
Як сватів занапастить?
Довго думали-гадали.
Потім князя підізвали:
- Завтра з самого рання
Ти приборкаєш коня.
************
Голик князю шепче в вуха:
- Що скажу, мене ти слухай !
То зміївна, а не кінь.
Сам полізеш - то амінь.
Я ж провчу її добряче.
************
От на ранок князь і баче -
Одинадцять дівок є,
А одної нестає.
Знову князь переконався,
Що Іван не помилявся.
Став він трохи осторонь.
Тут зявився кінь- вогонь.
Шкіра на ньому іграє.
Землю копитом довбає.
Князь поглянув, посміхнувсь
і до зміїв всіх звернувсь:
- Це ж не кінь, а кобилиця!
Я ж бо - князь! І не годиться
Тим займатися мені,
Що по силам і слузі.
Що ж, хай спробує,- ті кажуть,
Свою спритність нам покаже.
************
На кобилу Голик сів
і відразу ж полетів
Він у небо, аж під хмару.
А коняка незабаром
Стрімко кинулася вниз,
Щоби вершник з неї зліз.
Все ж Іван тримався добре
За загривок і вже вкотре
Шматком лука, що зломив,
Поміж вух кобилу бив.
Товк добряче, як годиться.
Стала та уже проситься:
- Годі, Голику, не бий !
Чоловік ти ж - не лихий.
- Ну,тоді кінчай казиться!-
Каже Голик.
Кобилиця
В двір Івана принесла,
Впала й ноги простягла.
************
Дукую, пані Наталю!
