О місто, місто! Що в тобі такого,
Що так до тебе тягнуться усі?
Що маєш крім свого життя стрімкого
Й своїх перевантажених шасі?
Чи ваблять ті запилені тумани,
Що виснуть над тобою ніч і день?
Маский мурашник, зліплений з омани,
З пліток і політичних теревень.
Рух і дороги, час без передиху –
Все репетуєш в сірій штовхатні:
Чи буде добре, ачи бути лиху –
Не зрозуміло в галасі мені…
О місто, місто! Що в тобі такого,
Що так до тебе тягнуться усі?
А може вигляд завжди молодого
І пишного, мов трави у росі?
Легка поважність у буденнім русі,
Велична постать в позолоті бань,
Тяжіння і таємність у спокусі
Й у древності незгасла юна рань,
Ранковий промінь, навіть хай в тумані,
Але ж природній, рідний і дзвінкий,
Усі розмови перші і останні
І цвіт каштанів ніжний і п’янкий…
Твої плюси і мінуси відкину,
Всі “так” і “ні” розвію, мов своє.
О місто, місто, ти свою дитину
Пробач і будь таким яким ти є.
