Куди прямує ця дорога?
Електричка зваблює перехожих -
Майже домашній затишок, для закоханих цілий світ…
Ми цілуємось не вимикаючи світло.
В долонях щасливий квиток мліє і лащиться,
І котяться трояндові пелюстки мов краплі крові на сніг…
Перегортаю сторінку знайому.
Сходинками піднімається серце на видих,
На свіже повітря виривається з остогидлих мурів тіла,
Птахом співочим злетіти у світ.
Укоридорі горла затісно і темно …
Серце боїться самотніх ночей , страшиться дивитись в очі…
Але на ранок співає знов,
Пристрасть сьорбнувши з очей твоїх теплих.
Серце, мовчи! Заховайся подалі. Срібні струни нервово стискаю…
Вагони пирскають сміхом,
Доїдають плітки і новини, налаштовують приймачі.
Гомонять сторінки забутих журналів про щось важливе й розумне…
А я дихаю, спокійно дихаю,
На твоєму плечі дрімаю, безтурботна і трохи наївна.
Рахую дерева, стовпи і тих хто цілується у замріяних вікнах.
Прокидатись не хочу,
Вдихаю твій особливий запах,
Стрепенусь на зупинці, тернусь об твоє підборіддя, носик поморщу…
В штучному затишку вагонних крісел калачиком скрутилась ніч.
Колеса в екстазі відбивають чечітку, шліфуючи поверхню ліній долі,
Я прочитаю відповідь, я знаю куди прямує дорога…
Але вголоc не промовлю… поки що…
08.08.2011р.
смачного! та екзотика черпається сама з солоденького... 
ммм... прелесть! 
