Насупилось небо, змарніло,
Сонце сховало і почорніло,
Заплакало так рясно дощем,
А в серці з"явився печалі щем.
Пролетіло літо одним днем,
Невстигла я побути з красенем
Й насолодитить його серпнем
І ось, вже прийшла пора хризантем.
Шумить вітер та хилить віти,
Немов хоче дерева згубити,
Ховаються від дощу квіти,
Під зонтики- листя, немов діти.
Дощ періщить, несамовитий,
Мені хочеться під нього вийти,
Зібрати всі замерзлі квіти,
Пригорнути до себе й зігріти.
Осінь сміється десь за рогом
І сипле за порогом золотом,
Ступає величавим кроком,
Співає своїм срібним голосом.
Вона хоче буть подругою,
А не якимось хитрим ворогом,
Щоб відносились з повагою,
Коли гаркне з небес грізним громом.
Чи заскавчить рудим лисеням,
Ховачись посеред листя дерев,
Чи то прийде до нас безсонням,
Серед ночі блискавок і марев.
Чи розгуляється дружкою,
На весіллях...закрутившись в танці,
Золотистим вихрем- смужкою
З молодятами, немов коханці.
Та все ж не проходить гіркий щем,
Горить в душі він пекучим вогнем,
Серце палає, а він крає...
За літечком тужить, що згасає.
Згадалась "Журба" Л.Глібова.
