Пробач, не тямлю, що роблю.
Це все від того, що люблю.
Ти ж бачиш - серденько навпіл,
Оця частинка дітям, а оця тобі.
Не сердся, я тебе благаю,
Я більше за життя тебе кохаю.
Не буде милий світ, якщо без тебе
Не треба ані сонця, ані неба.
Ніхто й ніколи так мене не грів,
Лиш ти душі торкнутися зумів.
Без тебе дихати не зможу, чуєш, любий?
Без тебе більше посмішки не буде.
Без тебе буде порожньо у серці,
Ти моє щастя, радості озерце.
Лише з тобою затишно й спокійно,
З тобою море насолоди беззупинно.
Пробач мене, пробач, якщо я винна,
Але прошу тебе не сердся через край
А так тебе кохати не повинна,
Але люблю тебе до болю, любий, знай!
Закоханість - це прекрасно. Лише глибокі почуття надихають нас на романтичні і сміливі дії, лише тоді народжуються чарівні строчки і серце співає, хоч іноді і сумні пісні...
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, ваші слова безсумніву правдиві, проте, кохання чомусь частіше дарує сумні пісні.
Біда наша в тому, що ми з тобою кохаємо більше ніж нас. Шукаємо помилки в своїх діях, та насправді інколи буває все навпаки.Не вибачайся, говорю тобі, хоч сама написала вірш „Пробач”, ми варті того щоб нас любили, ми жінки, ми слабкі і ми любимо .
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я уже так робила, намагалася бути сильною, гордою, розуміла, що я варта кращого, але коли я дійсно кохаю, то віддаюся почуттям повністю, починаю думати серцем, і роблю те ж саме
