Двадцятий рік як вільна Україна,
Як вишиванку не здереш з плечей,
Та не цвіте на повен жар калина,
Без вікон ненька-хата і дверей.
Розвалені давно козацькі мури,
Як гади ті, немов оті вужі,
Крізь всі можливі й неможливі дзюри
Крадуть уповноважені мужі.
І не болить їм більше Україна,
Шелест купюр шум лісу замінив,
По цеглах розбирається хатина,
Яку колись мій дід-народ зробив.
Гребіть побільше гади, запихайтесь,
Щоб раптом вам, панове, не схудать,
І суду Божого ви не лякайтесь,
Там також все вам можна купувать.
Наїлися ми ваших обіцянок,
І завтра як ніколи вже для нас,
Не загасити ніжний наш світанок,
Свободу вам не вичавити з нас.
У нас є воля, правда незгасима,
У вас є гроші, але це папір,
Поставимо ми вікна із дверима,
І жоден не піде до хати тхір!
