Так не можна! Постійно бігти за натовпом, намагатись бути кращим для людей, які нічого для нас не значать… щось їм постійно доводити… навіщо?! Адже в нас є декілька людей чия думка найважливіша, але перед ними ми не випендрюємось, а показуємо себе такими, якими не можемо бути серед чужих. І часто не з дуже хорошого боку, бо знаємо, що якими б ми не були, нас все одно любитимуть! І дуже часто це переростає в нахабність і відвертий пофігізм до самих найближчих, найдорожчих… самих найкращих людей в нашому житті!
З часом ми розуміємо, що щастя не в гучних тусовках, великих компаніях, популярності серед них… коли це трапляється приходить розуміння того, що так жити більше не хочеться. І як важливо, щоб твоє минуле прийняло тебе назад! Твоє спокійне, врівноважене життя, яким воно було раніше. До того, як почались ці перегони в натовпі. І ті люди… самі найближчі, які були забуті нами, засліпленими тусовками та популярністю серед осіб, яких ми вважали друзями.
Як же приємно, коли вони приймають нас назад, не дивлячись ні на що. Не зважаючи на те, що ми могли не спілкуватись роками… все одно… нас люблять… для них ми найкращі… Яким же щастям є мати таку людину! Але це зрозуміти може не кожен. І той, хто не зрозуміє, завжди буде жити в натовпі, в якому буде лише частиною, а не особистістю.
дякую 
