Ти наче й поряд,
але й десь далеко.
На відстані стоїш
у стороні.
Між нами зміг би
пролетіти лелека,
а то і вершник
проскакати на коні.
Чого боїшся
так і не поясниш,
а просто мовчки
на все це спогляда.
І не підпустиш
але і не відвергнеш
мене.
Для чого це, скажи?!
Та ж ні, мовчиш,
не хочеш розповісти
всієї правди,
що в твоїй душі.
Невже дозволиш
себе ти покохати,
чи просто скажеш
врешті-решт "прости"?!
Не знаю вже,
що думати-гадати.
Куди подіти всі свої думки?
Чи просто взяти
і все ж таки кохати,
чи тихо розверутись
і піти?
Скажи. Скажи вже щось
зарди Бога!
Ну не мовчи
прошу тебе, молю!
Я ж маю знати
яку обрать дорогу,
а то ж не знаю я,
куди тримати путь?!
Не скажеш.
Ну не скажеш й край.
Хоч вішайся,
топися чи стріляй
собі у скроню,
а ти усе мовчиш
і лиш надію
ледь теплу подаєш.
Для чого?
Для чого ця вистава?
Я ж не актор,
і навіть не балет.
Я просто смертний,
якому ти запала
у душу. От і все.
Кінець....
А далі титри....
