ява п`ята
СОН
(Двiр i свiтлиця Кочубеїв)
Кобзар
Минуло днiв з тих пiр чимало.
Води чимало утекло.
Весiлля Теклi одгуляли –
село, як пасiка, гуло.
Вже Текля – справжня молодиця,
в очiпку – писарю жона!
А Кочубеївна сумна
Живе, немовби для годиться...
Як тiнь по саду сновигає -
Чи долi там собi шукає?
То йде у двiр, то з двору в хату, -
Там вiзьме книжечку читати,
Що їй Мазепа передав…
А то в подушку порида,
Щоби не чула часом мати,
Бо знову стане приставати,
Розпитувать, чого блiда,
Чи, боронь Боже, не хворiє?
А що їй може одказати
На те закохана Марiя?
Щоденно: до пiзна од рана
Вона в саду чекає Йвана,
А вiн не їде i не йде
Уже котрий відто́ді день.
Марiя
Чого вiн перестав до нас
Приходити од часу час?
Кочубеїха
Хто – вiн? Про кого ти питаєш?
Чи не Чуйке́вичiв Степан?
Марiя
Та нi, я кажу - пан Гетьма́н...
Кочубеїха
Ти iнтерес до нього маєш?..
Кобзар
На тiм Марiя замовка,
Тiльки засмучена рука
Печально книжечку гортає...
З весни не бачились вони.
А вже повiсма сивини
Вплiтає серпень в коси гаю -
Марiя Гетьмана чекає.
Вона ввiряє тiльки Богу
Свою тернистую тривогу.
Як свiчка, мерхне i смеркає
В долонях бе́звiсти й одчаю.
…Читаючи на нiч псалтир,
Подумує про монастир...
I вiщий сон їй знову сниться:
Мов увіхо́дить в двiр до них
Старенька згорблена Черниця
І мовить слово зауче́не:
«Возра́дуйся! Ти наречена.
I Бог, Марiє, твiй Жених...»
Та й возлагає їй на плечi
Принесене вбрання чернече.
I вже Марiя бiлолиця
У чорнiм,
Бо й сама черниця,
Та полишивши батькiв двiр -
Іде босонiж в монастир
Проз вижате серпами поле:
Стерня їй ноги босi коле...
Аж навпростець, по тiй стернi,
Летить Мазепа на конi!
Веселий, радiсний з лиця –
Палають очi, як сонця́ !
Вiн подає Марiї руку
Й веде у церкву, до вiнця -
З'єднатись волею Творця,
Забувши горе i розлуку.
I вже вони, як голуби,
Покiрнi Божiї раби
Стоять перед вiнцем у парi
В пахучiй ла́дановiй хмарi –
Церковний хор для них спiва
Псалмів Давидових слова:
«Благослови, небесний Отче...»
Марiя опускає очi,
Жених цiлує у чоло,
В уста поцiлувати хоче...
Враз щось завило! Загуло!
Мазепа зник - як не було!
Лиш хтось прокляття їм бурмоче...
...Сама Марiя. Свiчка плаче,
Стiкає воском по руцi –
Нараз вона iз жахом бачить,
Як з трун пiдводяться мерцi!
…Чось Iскра з Кочубеєм тут,
Серед мерцiв i того чаду, -
Царю московському за зраду
Безбожно Гетьмана клянуть!
(Такi якiсь нiкчемнi й ницi,
І скачуть, наче двi блощицi...)
...Марiя в чорнiм, як вдовиця,
Мiж мертвих – Боже, борони! –
Та ж то не в церквi, а в каплицi
Вiнчались з Гетьманом вони!..
...Аж все те зникло, провалилось,
І вже Марiя опинилась
Бiля камiнної стiни:
Хтось одчиня важе-е-енну браму,
Вона вступає в стiни храму
І гасне, як сумна зоря,
У сутiнках монастиря...
...Проснувшись вдосвiта зо сна
Марiя думає, сумна:
Марія
Це моя доля – та Черниця,
Вона менi на лихо сниться,
Видать, повiк не бути з ним,
Коханим Гетьманом моїм...
Такi думки, то чиста згуба...
А може, я йому не люба?..
А може, вiн де iншу має,
А про любов мою й не знає?..
Ще раз його узрiти ввiчi
Й одкритися у всім при стрíчi!..
Нехай вже вiн мене осудить,
А чи од вІдчаю спасе –
Я буду дякувать за все.
Кобзар
Встає й бере до рук перо –
В суддi в достатку те добро –
Од хвилювання ледве дише –
Циду́лку Гетьмановi пише:
«Вельмишановний пане Йване...»
Марiя
Напи́шу i дождусь Дем'яна
(вiн часто в нас буває зрана,
слуга довiрений Гетьма́на) –
і, що би вже не сталось там,
Мазепi звістку передам…
(Марiя у саду. З хати виходить Дем'ян, слуга Гетьмана Мазепи, i поспiшає до ворiт. Марiя зове його).
Марiя
Тебе, здається, звуть Дем'яном?..
(Дем'ян ствердно киває головою)
Передаси́ своєму пану
Осьо цидулку.
Та нiкому її, дивись, не оддавай,
А тiльки Гетьману самому...
Дем'ян
Iсполню, панi, як велiли.
Самому пану, ясне дiло,
Не сумлiвайтесь, передам.
А взавтра все розкажу вам,
А бiльш нiкому - а нi же́ !
Марiя
Хай тебе Янгол береже.
Дем'ян
(бере цидулку i ступає з двору).
...і що за справа у панянки
До мого пана? Дивна рiч...
А брови в неї – як в циганки!
А очi – як iмли́ста нiч...
Чому я порівняла Вашу Марію з Шевченковими Наймичкою,Катериною? Коли Шевченко веде мову про свою ліричну героїню,читач вже наперед здогадується про її важку долю в майбутньому і про трагічний фінал...Адже він з таким трепетом і теплом,з таким співчуттям пише про неї,звертається до її сумління,переживає за її майбутнє про яке вона(героїня),ще й сама не здогадується.А він,автор,вже наперед знає,яка доля їй уготована,тому так її леліє і співчуває їй... От і Ви-така любов,таке замилування відчувається у Вашому зверненні до Мотрі і водночас тривога за її долю,лихе передчуття...Так мені здалося. Не знаю,може я й помиляюся.Я не вмію оцінювати манеру подачі твору з точки зору професійного критика,я відчуваю його серцем.І Ваші вірші мені дуже близькі. З повагою до Вас.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любий Одуванчичку, я так багато вам розповіла в попередній відповіді, бо дуже люблю цей сон... а всі інші події -- вони просто не ввійдуть в поему, то якби я писала "Гетьмана", уявляєте, як мав почуватися Мазепа, страчуючи, нехай доносчика на себе, людини, яка бажала тобі смерті, нехай за наказом Петра, але -- це батько коханої... це трагедія всієї сім"ї Мотрі...
а те, що ви порівнюєте з Шевченком -- ви ж розумієте, це максимум, чого можна мріяти почути, тим паче від такого щирого "критика" мого, яким є Ви... а те, що Ви серцем вірші відчуваєте -- це єдиний шлях до істинного розуміння поезії... дякую Вам за сердечність Вашу... я з Вами в усьому погоджуюсь... ви не помиляєтеся жодним чином
Чуттєво... Чимось навіть нагадує Шевченкових "Наймичку","Катерину"...От тільки Марія-із більш заможної сім'ї,освітчена і благородна.Ваша поема змушує співпереживати,образ-такий живий,зворушливий і світлий.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любий Одуванчику, дуже чекала ваших слів щодо мого "Сну", бо це один з найулюбленіших моїх фрагментів... такий сон віщий їй приснився -- символіка сну вже про все розказала... вінчання в каплиці... мерці і серед них її батько й полковник Іскра -- вони потім напишуть доноса на Мазепу царю Петру (Кочубеїха підштовхне, щоб Мазепі помститися, ну, і сподіваючись, що після Мазепи гЕТЬМАНОМ пЕТРО ПРИЗНАЧИТЬ кОЧУБЕЯ..., тобто владу отримає Любов Федорівна, бо вона крутила Василем, як хотіла, була дуже властолюбною...) Петро не повірить доносу і накаже стратити доносчиків... їх довго будуть катувати в Москві, а потів пришлють в Україну на страту... Мазепа спробує допомогти їм врятуватися, але вони не скористаються наданою їм можливістю -- будуть страчені... -- це все поза рамками "Кочубеївни", то я так, вам, цікава там ситуація накрутилася... до сих пір розбираються охочі... серед них і я... царство їм усім небесне... учасникам подій, иаю на увазі...
а потім в кінці сну вона вступає в стіни монастиря -- це... може й монастир, а може й...
за однією з версій Мотря ніби постриглася в монастир, але ця версія не потверджується... уже навіть однозначно дійшли висновку дослідники, що в монастир вона не пішла... і дружиною Чуйкевича стала не Мотря, а її сестра -- Марія, молодша, здається... щодо моєї кінцівки, то вона має найбільше потверджень... на жаль... але я все одно пом"якшила їй долю, наскільки змогла... не журіться, будь ласка, наперед... у них ще попереду таке гостре і яскраве щастя!.. я сама тут уже місцЯ собі не знаходжу, як і завжди, коли починаю до них повертатися....
Чому я порівняла Вашу Марію з Шевченковими Наймичкою,Катериною? 
Коли Шевченко веде мову про свою ліричну героїню,читач вже наперед здогадується про її важку долю в майбутньому і про трагічний фінал...Адже він з таким трепетом і теплом,з таким співчуттям пише про неї,звертається до її сумління,переживає за її майбутнє про яке вона(героїня),ще й сама не здогадується.А він,автор,вже наперед знає,яка доля їй уготована,тому так її леліє і співчуває їй... 
От і Ви-така любов,таке замилування відчувається у Вашому зверненні до Мотрі і водночас тривога за її долю,лихе передчуття...Так мені здалося. 
З повагою до Вас. 
