У відчинене вікно ввірвався вітер,
Торкаючись легенько ніжних вуст.
Втомившись, він упав в твої повіки,
Наспівуючи свою пісню в слух.
Ви вдвох ідете проводжати сонце,
Що червоніє ,соромлячися вас,
А впале листя на золотій алеї,
Танцює безупинно тихий вальс.
Настала ніч : все вкрилося росою,
так,ніби це сльозинки ясних зір...
Довкола тихо...та прокинувсь вітер,
Почавши плести таємницю слів.
Ти спиш,ніщо вже не турбує,
Вві сні немає зайвих фраз чи слів,
Вони є недоречні й непотрібні,
Тому що ти їх сенс не зрозумів.
Невже ти не відкрив ту таємницю,
Яку вітрець насвистував щодня?
А ти її беріг на тих зіницях,
Де вітер так любив поспочивать.
Так дивно..слово-таємниця,
Й у кожнім мала часточка тебе,
Лиш слово-і ти б міг полюбити,
А може, і зненавидіти все.
Можливо ти читаєш цей же віршик,
Присвячений тій таємниці слів,
А може, ти підслухав її нишком
В розбитих вікнах весняних вітрів...
да ладно ...так нариси мене малої
