Пірнаю в спомин... Поринаю в час...
Щемку межу намацую наосліп.
Все, що було, минулося для нас,
Малі дерева виросли в дорослі.
Коли те сталось? Навіть не жили...
Вже всі стежки протоптано й забуто.
Болючий спомин тугою вжалив,
Аж думка зготувалася до бунту.
З якого дива? Просто час настав
Мирити долю нинішню й колишню.
Вчорашній вітер листячко листав,
Перелетівши з ясена на вишню.
Все відбулося так, як відбулось,
Без додаткових правок режисури.
І те, що зверху, з точністю збулось
Із тим, що серця віщували сурми.
Малий відтинок, проміжок у мить,
А скільки сліз у виплаканих митях!
І щоб тверду надію надломить,
Не досить стати перед злом навитяг.
І все ж не варто Господа хулить,
За те, що вас озлили темні люди.
Тому й тремтить осика, що болить
Їй давній гріх і віроломство Юди!
Зійди з межі на хресну твердь доріг
Й на перепутті з Богом поєднайся.
Він допоможе. Треба, щоб поміг.
Ти тільки щиро перед Ним покайся.
