Вітаю вас мої людські читачі!Так сказав,наче мою творчість читають шимпанзе,але упевнений,що далеко не кожен гідний титулу «людина».Втім не зосереджуйтесь,тому що у цьому творі висвітлю тему заздрості.Упевнений не можете дочекатись моменту коли завантажу ващі розуми своїм словестим «хмарочосом мудрості»,ну що ж без довгих марних вступів розпочну:
"Дорогі люди,котрим нудно настільки,що почали читати ці рядки,вітаю вас у світі заздрості,ласкаво просимо у абсурдну реальність буднів.Навіщо такий «красномовний» початок?Причина є,принаймні сподіваюсь.
Заздрість.Думаю кожен із нас хоча б раз відчував це по відношенню до когось,адже правда?Звісно ж так.Не стану твердити,що не потрібно заздрити тому,що це гріх чи щось тому подібне,скажу інакше:»У помірних дозах вона буває дуже корисною».У доведення наведу приклад із свого життя:"Були часи коли заздрив іншим хлопцям,котрі могли пробігати величезні відстані і засмував факт,що незважаючи на численні чесноти не міг повторити таких "подвигів".Врешті дістало весь час лишень споглядати та «шипіти на них кислотою» і вирішив стати кращим або на ідентичний їхньому рівень.Це було дуже складно і зізнаюсь чесно-були моменти,коли шалено прагнув здатись,але це почуття,назва котрого написана у заголовку,не давало спокою женучи копняками до цілі,за що і вдячний.Так!Мета покищо не у кількох метрах від мене,але вірю що зможу.Одного разу несподівано усвідомив,що перестав заздрити,а чому?Можливо через те,що зменшив відстань до суперників тому,що дало нагоду віднайти втрачений спокій.
Незнаю переконали вас ці слова чи ні,але це всеодно не кінець і тому продовжу.Це почуття часто змушує до дивних вчинків та прагнень,що насправді зайві у плині життя.Має велику силу,але на те ми й люди,щоб приборкати та використати у своїх цілях,зокрема і в самовдосконаленні.Головне не дати їй повністю взяти контроль адже врешті можеш перетворитись на чергового невдаху,котрий здатен тільки жалітись та та засмучувати інших,хіба це не жалюгідно?Інколи доходить навіть до абсурду,ось наприклад уявіть ситуацію:
-як бачачи,що якийсь дідусь проїжджає на старенькому запорожці якийсь олігарх буде шипіти примовляючи:"Ця машина так легко і якісно їде,він на неї не заслуговує!Потрібно відібрати" і абсурд полягає в тому,що гараж нашого «злослівника»заповнений найкращими марками авто,але ні!Потрібен ось цей дідусевий «шматок металолому»,котрий після того,як отримає одразу ж і викине.Можливо трішки перебільшив і скоріше за все перебільшив дуже сильно,але не здивуюсь якщо ці персонажі мають своїх прототипів із реального життя.
Невпевнений сміятись,що є такі «високоінтелектуальні люди» чи сумувати через те,що через таку "інтелігенцію"інщі зазнають страждань.Цікаво яку,на вашу думку,повинен переживати емоцію?
На мою думку людина стає по-справжньому вільною та сильною коли перетворює це жалюгідне почуття на «внутрішнй моторчик»,що невпинно рухає до мрії,а ця здатність гідна поваги.Тому будьте респектабельними,спосіб вже вказав.Навчіться боротись із нависаючою темрявою,котра нащіптує вам наскільки інщі незаслужено отримали достатки,що набагато краще б оселились у особисто-ващій колекції.Не ведіться,а краще посипте на неї відбілювачем,після чого у вас зявиться справжній янгол-охоронець,символічно та трішки дивно,правда?Памятайте,що це почуття власне не тільки слабким та немічним,котрі не здатні на щось більше,це почуття присутнє у кожному із нас.Різниця у тому,що сильний бореться і врешті перемагає цього небезпечного ворога,а боягуз же обирає існування полоненого,раба.Звісно ж сумно,але й самі інколи непомітно капітулюємо перед нависаючими складнощами!Але є шанс на порятунок!Умова теж присутня і полягає ось у чому:
"Самі повинні прагнути та мати непохитну віру у перемогу,що все вийде незалежно від важкості перешкод".Нажаль не кожен здатен на такий вчинок,але це не є виправданням для тих хто читає ці рядки,навпаки прочитання мого твору можливо є дуже хорошим стартом для вашого руху вгору,подалі від рівня цього гріха.
Втім у вас вже немає вибору,оскільки прочитали мотиваційний твір-роздум вже немаєте права здаватись,ато мені буде дуже й дуже соромно.Не опускайтесь до такого примітиву і прагніть піднятись вище над тими жалюгідними невдахами,котрі вже просто одержимі заздрістю.
Заздрісними,пліткарі це бруд земний,та ні навіть підземний і намагайтесь не опуститись до ярусу на якому проживають.Підніміть голову вгору та упевненими кроками вируште до здійснення свого заповнітного бажання та топчіть цих жалюгідних створінь.Визнаю,що можливо надто різко висловився,тому усі хто підпадає від тип описаних мною низьких сворінь...Думаєте прозвучить вибачення?Кумедні.Звісно ж ви заслужили на сказані слова тому,що відмовились від альтернативи піднятись обравши натомість шлях "самозакопування".А мою повагу заслужите тільки коли зможете звільнитись від цієї омани та стати на один рівень із людьми котрих до недавнього часу зневажали лишень по тій причині,що кращі.Якщо це так дратує то ставайте й самі вищими,а коли досягнете цієї мети то зрозумієте,наскільки сильно раніше помилялись.
Можливо драматизую та надто брутальний,але якщо завдяки цій грубості хоча б одна людина одумається то час витрачений на цей «витвір мистецтва» витрачений не марно.Ну що ж дітки, не змушуйте мене червоніти та поводьтесь добре,не куріть і не пийте,натомість «нецензурщині» придумайте щось поцікавіше,і не використовуйте заздрість як сходи вниз,а навпаки сконструююйте із них драбинку для руху вгору.Будьте гідними людьми і тоді я щиро буду пишатись такими читачами:)Це був як завжди ваш,Володимир Прайм.
ID:
291938
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.11.2011 20:46:00
© дата внесення змiн: 09.11.2011 20:46:00
автор: Володимир Прайм
Вкажіть причину вашої скарги
|
