Воїнам і вдовам Афганської війни
П Р И С В Я Ч У Є М О
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна
у нашому з тобою жовтні.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
Ти витираєш обеліск,
я догораю в бетеері
і краплями стікає віск,
струмками крові й сліз,
у впадини ущелин.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
У нашому з тобою жовтні
ти залишилася одна.
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна,
ти тут,
а там - війна...
Та війна, як і попередня, всіх зачепила, - в кого чоловік воював, в кого брат. Сусіди, родичі, батьки. Та, от біда, гордитись нічим. Хіба радіти тому, хто живий, у кого живі... Або плакати. Дякую Вам за вірш!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви праві, Алло, гордитись нічим, бо знову наші хлопці платили своєю кров"ю за чужі інтереси, захищали амбіції тепер уже неіснуючої держави, в яку нас знову прагнуть зігнати, наперекір нашій волі.
Мій "афганець", слава Господу, повернувся живим з того пекла (а то я б у дівках посивіла ). Служив він у Кандагарі на самих початках 1981-1982 роки, так що пережив добряче. Дякую Вам за пам'ять про ті події та їх учасників.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00