Покинь благаю сни, залиш назавжди, не приходь,
Та викинь фарби ті, котрими малював тебе в уяві.
Знаю шукатимеш, але молю, будь-ласка не знаходь...
Я сни свої втоплю у білій філіжанці, в чорній каві.
Я з пам'яті зітру твої сліди, усі відбиткі пальців,
Та щоб забути назавжди, твій змию аромат.
Тут все не так... не буду в списку тих страждальців,
Що потерпіли крах від пострілу закоханих гармат.
Я залікую всі минулого рубці, котрі мені ти залишила,
І не потрібно розтирать мене у борошно в своїх млинах.
Я й сам не праведник, та ти мене у всьому вже перегрішила...
Покинь... я хочу... й буду іншу зустрічати в своїх снах.