Ми сиділи на лавці в парку,
І над нами кружляло кохання.
Викладали долю свою,
Наче пазлами по асвальту.
Жовтокоса осінь-сестра
Нас звела непомітно з тобою,
І моя довга й тяжка журба
Підкорилась любові без бою.
Я дивилась у очі твої
Наче в зеркало. Так спокійно
Мені поруч з тобою. Не йди!
Ті хвилини з тобою безцінні.
Тихо мліла холодна рука
У твоїх гарячих долонях,
І злетіла на крилах душа
В небо щастя, повите любов"ю.
Тріпотіло серденько моє,
Ти його заспокоїв цілунком.
Я не вірю, що все те пройде
Нечітким ледь помітним малюнком.
29 вересня 2011 р.
І тут сумувати не треба.Бо якщо пройшло,значить має ще прийти,щось нове більш краще,більш захоплююче.Треба тільки навчитися не жити минулим і не давати спогадам їсти себе.
Maggie Bee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, у нас все добре, щоправда порізну. Але насправді все добре. 
