Можливо, я на світ цей поспішила,
Чи ти, чомусь, занадто забаривсь…
А може, Небо так пожартувало,
Щоб долі наші тут пересіклись…
Коли дівчаток смикав за косички,
Тайком бува прогулював урок –
Під дзвін церковний я тоді ступала
Та сукню підбирала під вінок.
Коли хлопчиськом бігав безтурботним,
Ганяв м’яча під гамір дітвори –
Я колискову синові співала
І раннім-ранком й пізньої пори.
Коли іще не відав як кохати,
А цілувать дівчат сусідських йшов, –
Я гіркоту уже відчула втрати, –
Позбулась шлюбних «золотих оков».
Коли здалось, що життя минуло
Й надія в чашу небуття сплила –
Кохання знову заживріло в серці
І жар той душу нишком спопеля.
Я не дозволю трепету померти
Серця палкі не спинить поговір.
Вони не знають паспортного віку,
То ж в щирість почуттів моїх повір!
Тебе кохаю я без гороскопів
Хоч не плекаю я надії в майбуття,
З тобою я жива і хочу жити,
Які б сюрпризи не дало життя….