Я засинаю з надією на те,
що Ти приснишся.
Тихенько у мій сон ввірвешся,
усе довкола рзкидавши
і так й нікому не віддавши,
залишиш в Себе, те що б'ється.
Моє воно і серцем зветься,
але уже давно Тобі належить,
і Ти його від всіх хорониш,
бережеш, й нікому ні на мить
не віддаєш.
Твоє воно, Твоє і більш нікого
і тільки Ти на нього маєш вплив
якого ще ніхто не мав до того,
і ним ще так ніхто не дорожив.
Ти перша і мабуть остання
кому воно так віддане буде
й до кого завжди буде линути,
бажати бути поруч все життя,
наївне як мале дитя.
Та всі ми діти, поки є батьки
які нас породили і зростили
і в світ дорогу нам дали.
Тож я дитям по праву можу зватись
і нічого мені боятись поводитися
як мала дитина, і віддано кохати
без упину Тебе, мій Янгол сизокрилий.
І вже нічого не боятись,
і не потрібно вже ховатись, від злих очей
і черствих душ гнилих людей,
які себе хорошими всім хочуть показати
але не можть повністю сховати
свою всю гниль і чорноту душі.
От так й живуть, не в змозі покохати
тому і заздрять іншим, й стараються
їм всяко поламати відносини
з коханими людьми, та ми уже
це все пройшли,
і нам тепер уже не страшно,
всерівно завжди будемо разом.
І як би доля нас по світу не кидала,
всерівно повертаємось завжди
один до одного, до Тебе я,
і до мене Ти...