Я уже не ревную,
мені майже начхати.
Не бажаю напитись,
просто хочеться спати.
Довго-довго, не день,
не один. Цілу вічність.
Й не прокидатись поки
не відчую я ніжність.
Твого дотику рук,
твоїх слів, твоїх губ.
Але ні, я не хочу,
я живий, але труп.
Без бажань, почуттів,
без любові потреби.
Я уже не хотів,
мені більше не треба
цього всього життя.
Як же хочеться спати,
і пірнуть в забуття.
Щоб прокинувся -
й все. Ти нікого не знаєш
і що було з тобою
вже ніяк не згадаєш.
Вже нема ані друзів,
рідних, близьких, батьків.
І ти зовсім забув
те, чого так хотів.
Я уже не ревную,
мені майже начхати.
Не бажаю напитись,
просто хочеться спати.
Щоби без сновидінь,
без свідомості бути.
І нічого не бачити,
і нікого не чути.
Жодних звуків, думок,
потаємних бажань.
Просто сірий клубок
чорних ниток, як грань.
Як смола вони тягнуться,
спробуй їх відчепи.
Ти ще наче живий,
але ти - вже не ти.
Ні душі, ні єства,
і пуста голова.
Тільки мізків моток,
але й ті уже мотлох.
Ні на що вже не здатні,
навіть просто сприймати
ту реальність, що є,
їм на все вже начхати.
Я уже не ревную,
мені майже начхати.
Не бажаю напитись,
просто хочеться спати...
