Коли сміялась ти в останнє?
В той день, як золоті гаї
Бриніли піснею мовчання,
А неба сині береги
Тебе від зайвого скавчання
берегли.
Тоді як сонця ніжний сміх
тебе причарувавши
Сказав так голосно, як зміг:
«З тобою буду завши.»
Тоді як чистії лани.
З повітрям тим криштальним
Тебе в чудесний світ вели
А світ той був нереальним!
Нереальний світ!?
Ну так! А що?
А ви що думали заснувши
Ви потрапляєте, у що!?
У світ грядущій?
Хех…! Ти не тямущій!
Коли заснув то розум твій
По світу сам блукає.
І може бути тій самій
(єдиній)
Ідеї позичає.
А коли вранці та сама,
ті самі очі розкриває,
То усмішка її нова
Весь світ наш озоряє.
Тоді й сміялась ти в останнє
Коли мій сон десь твій зустрів.
І промайнуло в них кохання
У мешканців різних світів!
