Як неповторна та хвилина,
Коли зимою по коліна
Сніги, замети, кучугури,
Коли бурульок дивні шнури,
Як сталактити, зверху вниз,
Вкривають втомлений карниз …
Рубінами цвіте калина,
В сліпучому снігу краплина
За краплею спада червона
У білих шатах їхні грона
До низу хиляться в поклоні,
Неначе просяться в долоні ...
А під ногами стогне сніг
Сніжинок міріад від ніг
Калічиться, коли ступаєм,
І неповторність їх ламаєм…
Ні, не свідомо, коли б знати,
Як то по правді шлях обрати?
Потрібно берегти цей світ
І розтопити в душах лід
Байдужості і суєти,
І до прекрасного іти.
24.01.2012 р.
Ах, клас! Я не особливо люблю пейзажні вірші, але мова цього, ніби й сповнена складними словосполученнями, але водночас така проста і легка до сприйняття. Плюс до всього уява дуже яскраво малює нову і нову картинку після кожного прочитаного рядка. 5+
Олекса Терен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Приємно, що сподобалось. Я його почав вчора писати в пам'яті, йдучи на зимову рибалку 7 км. пішком в одну сторону на став. А прийшовши вечером з рибалки, дописав.І улов звичайно був. Відвів душу.
Чудовий вірш! Особливо сподобалась кінцівка. Вибачте,але я буду не я ,якщо до чогось не причеплюсь. "Неначе просяться в долоні". Мені здається,що слово "неначе" аж проситься в цей рядок. І ще: можливо, краще буде "Сніжинок міріад ВІД ніг" ?
Олекса Терен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цензуру сприймаю спокійно, особливо, коли вона конструктивна Виправив