Ви думали, що я усе забув
та нічорта, я добре пам'ятаю
усі моменти, які з вами прожив
і як підносився до раю.
Я пам'ятаю всі прекрасні дні
які провів я з вами разом
і як мене ви з розуму звели,
і як я докотився до маразму.
Я пам'ятаю все, що відбувалось
між нами, всі ваші слова,
гуляли разом днями, а ночами
по телефону розмовляли до рання.
Я пам'ятаю той весь космос,
що був у нас. Про нього знали
тільки ми. Таким безмежним
був для нас той простір
і неосяжним, до приходу зими.
А що зима? Зима усе змінила.
Точніше, замела усі стежки.
Всі рейси в космос відмінила,
й закрила виходи туди вже назавжди.
Нема уже отого космосу,
залишилось тільки безумство й все.
Уже нема того безмежного простору,
і тільки клаптик - спогад, що живе.
Та скільки він ще зможе протягнути
не відомо ні вам, а ні мені.
Можливо завтра хтось накаже все забути,
і вже не згадувати, забути назавжди.
Та я цій волі не зможу підкоритись
ніколи, адже спогади - життя.
Я не бажаю, щоб припинили снитись
мені, наш космос, де тільки ви і я.
Ви думали що я усе забув..
Гарно. Залишилось лиш трохи деякі мізерні похибки відредагувати, щоб ритм став кращим. Впевнений, буде ще набагато краще! Але все одно п'ятірка!
