Коли ти спиш,
то здаєшся мені ведмедиком пандою,
який понад усе любить цукрову тростину,
а не бамбук.
Крізь сон ти мене обіймаєш
так тепло і м’яко,
що я теж перетворююсь у ведмедика панду
і постійно думаю:
а чи я тобі снюся?
Напевно у сні
ти пригостиш мене цукровою тростиною
і розкажеш довгу історію її культивування,
бо ти любиш всілякі історії,
а я у той час буду думати
скільки цукру у чорному шоколаді,
а скільки в білому,
а потім спитаю тебе про це
і ти скажеш,
що у білому шоколаді цукру більше,
тому ти його так любиш…
А потім скажеш,
що я така біла як твій улюблений шоколад
і така ж солодка,
навіть трохи солодша за нього,
а я на твій подив скажу,
що люблю чорний шоколад
і ласую ним щовечора.
Ти не знатимеш, що відповісти
аж поки не прокинешся.
Я виплутаюсь з твоїх пухнастих обіймів
і ми підемо пити чай
за бамбуковим столиком,
сидячи на бамбукових стільцях.
Остаточно прокинувшись від другої чашки чаю
ти здивовано спитаєш
звідки в нашому домі така екзотика –
бамбукові меблі,
а я відповім – це все тому,
що ти понад усе любиш цукрову тростину,
а я шоколад,
і ми разом будуємо солодкі мрії:
ти намет із тростини, а я піраміду із шоколаду.
Ми куштуємо їх на смак
і пригадуємо морозиво «Панда» –
загадковий атрибут дитинства,
який тане так швидко, як і наші сни,
де ти панда і я панда,
а довкола нас височенний бамбук…
так солодко-казково-дитинно! і читається легко і тримає інтрига: до чого ж той бамбук?!Гарно! 
мені цей віршик теж такий солодкий 
